— Будемо вважати, що ви запросили мене до вітальні?
Дадлі аж відсахнувся, коли Дамблдор пройшов повз нього. Гаррі з телескопом і
кросівками зістрибнув з останніх сходинок і побіг за Дамблдором, який тим часом
усівся в найближче до каміна крісло і з поблажливою цікавістю розглядав
вітальню. У цю обстановку він абсолютно не вписувався.
— То ми… хіба ми не їдемо, пане професоре? — занепокоївся Гаррі.
— Їдемо, звичайно, але є кілька справ, які перед тим треба обговорити, — пояснив
Дамблдор. — І я волів би це робити не надворі. Ще трохи позловживаємо
гостинністю твоїх тітки й дядька.
— Он як? Позловживаєте?
Вернон Дурслі зайшов у кімнату, до плеча йому тулилася Петунія, а Дадлі ховався
в них за спинами.