— Припускаю, що ви збиралися почастувати мене якимись напоями, — сказав Дамблдор
дядькові Вернону, — але, судячи з усього, моє припущення аж до безглуздя
оптимістичне.
Третій помах чарівної палички — і в повітрі з’явилися запорошена пляшка та п’ять
келихів. Пляшка перехилилася й щедро налила в келихи рідину медового кольору,
після чого келихи полинули до всіх, хто був у вітальні.
— Найкращий, настояний у дубовій діжці мед мадам Розмерти, — пояснив Дамблдор,
піднімаючи келих до Гаррі. Той теж упіймав свій і відсьорбнув ковток. Він ще
ніколи такого не куштував, і мед йому надзвичайно припав до смаку. Дурслі швидко
обмінялися переляканими поглядами і спробували свої келихи ігнорувати. Це був
неабиякий подвиг, бо келихи делікатно стукали їх по головах. Гаррі не міг
позбутися підозри, що Дамблдор просто розважається.