його гачкуватому носі, а вбраний він був у довгу чорну дорожню мантію та
гостроверхого капелюха.
Вернон Дурслі, з вусами так само кошлатими, як і в Дамблдора, тільки чорними, у
червонувато-коричневому халаті, дивився на гостя, ніби не вірив своїм крихітним
очицям.
— Судячи з вашого приголомшеного вигляду, Гаррі не попередив вас про мій прихід,
— люб’язно промовив Дамблдор. — Одначе прикиньмося, що ви гостинно запрошуєте
мене у свій дім. Не дуже мудро в ці непевні часи довго стовбичити в дверях.
Він швидко переступив поріг і зачинив за собою двері.
— Давненько ж я тут не бував, — з-над гачкуватого носа Дамблдор подивився на
дядька Вернона. — Мушу сказати, що ваші аґапанти прегарно розрослися.
Вернон Дурслі мовчав як риба. Гаррі не сумнівався, що мова до нього повернеться,