спостерігав, як у вогні з’явився тілистий чолов’яга, що крутився швидко, мов
дзиґа. За кілька секунд той уже ступив на вишуканий антикварний килим, стріпуючи
попіл з рукавів довгої в тонку смужку мантії. У руках прибулець тримав зеленого
капелюха-котелка.
— О… пане прем’єре, — Корнеліус Фадж простяг руки у вітальному жесті, — радий
знову бачити вас.
Прем’єр-міністр не спромігся щиро відповісти на це привітання, тому промовчав.
Його анітрохи не втішила зустріч з Фаджем, чиї випадкові з’яви, достатньо
тривожні самі по собі, найчастіше означали, що зараз він почує щось дуже
неприємне. До того ж, вигляд у Фаджа був помітно виснажений. Він схуд, полисів,
посивів, а його обличчя було якесь зіжмакане. Прем’єр-міністрові вже траплялося
бачити політиків з подібним виглядом, і це ніколи не віщувало нічого доброго.