— Е-е, — озвався прем’єр-міністр, — послухайте… зараз не найкращий для мене час…
розумієте, я чекаю телефонного дзвінка… від президента з…
— Це можна перенести, — миттю відповів портрет. Серце в прем’єр-міністра
стислося. Цього він і боявся. — Але я справді волів би поговорити…
— Ми влаштуємо так, щоб президент забув подзвонити. Замість сьогодні — він
зателефонує завтра, — пояснив чоловічок. — Прошу негайно відповісти панові
Фаджу.
— Я… ох… добре, — кволо вимовив прем’єр-міністр. — і так, я зустрінуся з Фаджем.
Він поспішив до письмового столу, на ходу поправляючи краватку. Ледве встиг
сісти й надати обличчю, на його думку, спокійного й безтурботного виразу, як за
решіткою порожнього мармурового каміна спалахнув яскраво-зелений вогонь.
Намагаючись не виказати ані найменшого подиву чи тривоги, прем’єр-міністр