обернувся до порожньої кімнати.
— Агов? — сказав він, намагаючись надати голосові більшої сміливості, ніж
відчував.
На якусь мить він майже повірив, що ніхто не озветься. Однак йому негайно
відповів чіткий і рішучий голос — так, ніби хтось зачитував підготовлену
заздалегідь заяву. І лунав він — а прем’єр-міністр знав це, щойно почув
кахикання — з вуст схожого на жабу чоловічка у довгій сріблястій перуці,
зображеного на маленькій брудній картині, написаній олією, що висіла в далекому
кутку приміщення.
— Маґлівському прем’єр-міністрові. Терміново потрібно зустрітися. Прошу
відповісти негайно. З повагою, Фадж. — Чоловічок на картині питально поглянув на
прем’єр-міністра.