приховуючи вдоволену посмішку.
Так воно, на жаль, і було. Прем’єр-міністр і сам це відчував; люди справді
здавалися сумнішими, ніж звичайно. Навіть погода була бридка; якась прохолодна
мряка посеред липня… щось було негаразд, щось було не так…
Він перегорнув другу сторінку доповідної записки, побачив, яка вона довжелезна,
і кинув цю дурну роботу. Потягся й похмуро обвів поглядом свій кабінет. Це було
гарне приміщення з чудовим мармуровим каміном, розташованим навпроти високих
вікон, наглухо зачинених через несподіване похолодання. Прем’єр-міністр
ледь-ледь здригнувся, встав і підійшов до вікна, вдивляючись у мряку, що тиснула
на шибки. І тоді, стоячи спиною до кімнати, почув ззаду легеньке кахикання.
Він завмер, опинившись віч-на-віч із власним переляканим віддзеркаленням у
темній шибці. Він знав це кахикання. Чув його раніше. Повільно-повільно