— Привіт, Гаррі.
Спалахнуло червоне світло, й тіло Гаррі відклякло; він спромігся переміститися в
достойнішу — сидячу — позу, швидко стер рукою кров з роз’юшеного обличчя й
підняв голову, щоб глянути на Тонкс, яка тримала в руках його плащ-невидимку.
— Йдемо звідси, бігом, — сказала вона, бо вікна вагона вже вкрилися парою і
поїзд почав від’їжджати зі станції. — Побігли, доведеться стрибати.
Гаррі кинувся за нею в коридор. Тонкс відчинила двері вагона й зістрибнула на
перон, який тікав з-під ніг, бо поїзд уже набирав швидкість. Гаррі стрибнув за
нею, похитнувся, приземляючись, але встиг випростатися саме вчасно, щоб
побачити, як яскраво-червоний паротяг завернув на повній швидкості за поворот і
зник з очей.
Холодне вечірнє повітря трохи вгамувало пульсуючий біль у носі. Тонкс дивилася