йому з руки, знову й знову вимовляючи подумки: _«Акціо_чарівна_паличка!»,_ — але
нічого не відбувалося.
Здавалося, він чує шелестіння дерев навколо озера й далеке ухкання сови, але не
було жодного звуку, який наводив би на думку, що його шукають, не було (хоч він
і зневажав себе за такі надії) жодного панічного голосу, який питав би, де дівся
Гаррі Поттер. Його охопила безнадія, коли він уявив колону запряжених тестралами
диліжансів, що рухається до школи, та вибухи реготу з того диліжанса, де їде
Мелфой і розповідає своїм посіпакам-слизеринцям про напад на Гаррі.
Поїзд смикнуло, й Гаррі перекотився на бік. Тепер замість стелі він бачив пилюку
під лавами. Запахкав паротяг, і підлога затряслася. «Експрес» вирушав і ніхто не
знав, що Гаррі й досі у вагоні…
І тут він відчув, як злітає з нього плащ-невидимка і хтось каже: