відповісти негайно. Руфус Скрімджер, міністр магії.
— Так-так, добре, — неуважно відповів прем’єр-міністр і ледь помітно здригнувся,
коли язики полум’я за решіткою знову стали смарагдово-зелені, шугонули вгору й
закрутилися ще одним чаклуном, за мить вивергнувши його на антикварний килим.
Фадж підвівся, прем’єр-міністр, трохи повагавшись, теж устав. Новоприбулий
випростався, обтрусив довгу чорну мантію і роззирнувся.
Першою прем’єр-міністрові сяйнула дурнувата думка, що Руфус Скрімджер дещо
нагадував старого лева. У гриві його рудуватого волосся й кошлатих бровах
світилися пасма сивини; з-за темних окулярів у металевій оправі гостро зиркали
жовтуваті очі, а рухи вирізнялися стрункістю та пружною грацією, хоч він трохи й
накульгував. Прибулець одразу створював враження якоїсь проникливості й
непохитності. Прем’єр-міністр навіть подумав, що розуміє, чому в такі грізні