Гаррі проковтнув слину, у нього пропав голос. Він не думав, що зможе говорити
про Сіріуса. Боляче було чути, як дядько Вернон питав: «Його хрещений батько
мертвий?». Ще гірше було, коли Сіріусове ім’я мимохіть згадав Слизоріг.
— Це жорстоко, — м’яко вів далі Дамблдор, — що ви з Сіріусом так мало бували
разом. Таке гірке завершення дружби, що мала тривати довго.
Гаррі кивнув, пильно втупившись у павука, що ліз по капелюхові Дамблдора. Він
бачив, що Дамблдор усе розуміє, можливо, навіть підозрює, що доки йшов його
лист, Гаррі увесь той час у Дурслів тільки й робив, що лежав на ліжку, нічого не
їв і дивився в затуманене вікно, а на душі в нього була холодна пустка, яку він
звик пов’язувати з дементорами.
— Просто важко усвідомлювати, — тихенько вимовив нарешті Гаррі, — що він ніколи
більше не напише.