Очі йому раптом запекли і він закліпав. За межами Гоґвортсу існувала особа, яка,
наче батько, дбала про нього за будь-яких обставин, дбала, хоч би там що — і це
було в його житті найкраще… а тепер поштові сови вже ніколи не принесуть йому
цієї радості…
— Сіріус дав тобі багато такого, чого ти раніше не знав, — лагідно сказав
Дамблдор. — Я розумію, що ця втрата непоправна…
— Та поки я був у Дурслів, — голос у Гаррі знову зміцнів. — я збагнув, що не
можу закритися від усіх або… зламатися. Сіріус теж би цього не хотів, правда? І
взагалі, життя таке коротке… от хоч би мадам Боунз, чи Емеліна Венс… наступним
можу стати я. Та якщо так, — сказав він палко. дивлячись прямо в сині
Дамблдорові очі, що світилися в сяйві чарівної палички, — нехай я заберу з собою
стільки смертежерів, скільки зможу, і Волдеморта теж, якщо подужаю.