Меблі повернулися на свої місця; візерунки складалися прямо в повітрі; пір’я
полетіло назад у подушки; подерті книжки склеювалися й шикувалися на полицях;
гасові лампи вилітали на столики й запалювалися; велика колекція потовчених
срібних рамочок для фотографій перелітала, виблискуючи, кімнату й
розташовувалася, ціла й неушкоджена, на письмовому столі; затягувалися тріщини,
розриви й дірки; стіни самі себе витирали.
— А чия то, до речі, була кров? — Дамблдор перекрикував бамкання зціленого, як
новенького, старожитного годинника.
— На стінах? Драконяча, — теж закричав у відповідь чаклун на ім’я Горацій, бо
саме в ту мить з оглушливим скреготом і дзенькотом угвинчувалася в стелю люстра.
І ось насамкінець бренькнуло піаніно, й запала тиша.
— Так, драконяча, — повторив чаклун. — Остання була пляшка, а ціни зараз аж до