прикидався кріслом.
— Любий Горацію, — радісно пояснив Дамблдор, — якби сюди й справді завітали
смертежери, то над будинком висіла б Чорна мітка.
Чаклун ляснув себе гладкою рукою по широкому лобі.
— Чорна мітка, — пробурмотів він. — Я знав, що чогось не вистачає… та нехай. Усе
одно не було на це часу. Я саме наносив на оббивку останні штрихи, коли ви
зайшли.
Він важко зітхнув, аж затремтіли кінчики вусів.
— Допомогти поприбирати? — ввічливо поцікавився Дамблдор.
— Будь ласка, — погодився чаклун.
Вони стали один до одного спинами — худий високий та товстий низенький — і
махнули чарівними паличками однаковим стрімким рухом.