захопленій небозі і наказав секретареві зняти зі стіни портрет того гидкого
чоловічка, що оголосив про Фаджеве прибуття. Проте виявилося, що портрет зняти
неможливо. Коли бригада теслярів, двоє будівельників, мистецтвознавець та
канцлер державної скарбниці зробили кілька марних спроб зірвати його зі стіни,
прем’єр-міністр відмовився від свого задуму й просто заспокоював себе надією, що
картина висітиме нерухомо й мовчки увесь термін його перебування на посаді.
Іноді краєчком ока він помічав, як персонаж картини позіхає або чухає собі носа;
навіть, раз чи двічі, просто йшов собі кудись, залишаючи в рамці тільки брудне
коричневе полотно. Та він привчився не дуже часто поглядати на картину і завжди
в таких випадках запевняв себе, що то все оптичний обман.
Та якось, три роки тому, такого самого вечора, як і сьогодні, прем’єр-міністр
сидів собі саму кабінеті, коли портрет знову оголосив про негайне прибуття