— Добрий вечір, Горацію, — привітався Дамблдор і випростався.
Гаррі роззявив рота. Там, де частку секунди тому було крісло, тепер припадав до
підлоги страшенно гладкий і лисий дід. Старий потирав живота й поглядав на
Дамблдора ображеним водянистим оком.
— І чого ото було так сильно штрикати паличкою, — прохрипів дід, зводячись на
ноги. — Це ж боляче.
Чарівна паличка висвітила його блискучу лисину, вибалушені очі, довжелезні сиві
моржові вуса та начищені ґудзики темно-бордового оксамитового піджака,
одягнутого на бузкову шовкову піжаму. Маківкою він ледве діставав Дамблдорові до
підборіддя.
— Як ти здогадався? — пробурчав, похитуючись, старий, і далі розтираючи живота.
Він був на диво не збентежений, наче це не його щойно викрили, коли він