ногами. Гаррі пішов за ним, крутячи головою й боячись щось побачити за розбитим
піаніно чи перекинутою софою, проте мертвого тіла ніде не було.
— Можливо, вони билися і… і його звідси кудись потягли? — припустив Гаррі,
намагаючись не думати, які рани мали бути в чоловіка, щоб лишити на стінах такі
великі криваві плями.
— Я так не думаю, — тихо заперечив Дамблдор, зазираючи за перекинуте пузате
крісло.
— Ви маєте на увазі, що він…
— Ще й досі десь тут? Так.
І Дамблдор раптом без жодного попередження нагнувся і штрикнув кінчиком чарівної
палички в сидіння пузатого крісла, яке заверещало:
— Ой!