Гаррі вхопився за Дамблдорове передпліччя.
— Дуже добре, — схвалив Дамблдор. — Ну, то рушаймо.
Гаррі відчув, що Дамблдорова рука вислизає, і вчепився в неї ще міцніше:
наступної миті все почорніло; щось його страшенно стисло; він не міг дихати,
груди ніби здушили металеві обручі; очі полізли на лоба, а барабанні перетинки
втиснулися в череп, і тоді…
Він хапнув повні легені холодного повітря й розплющив очі, що зайшлися слізьми.
Здавалося, ніби його щойно протягли крізь вузесеньку гумову трубку. Минуло
кілька секунд, перш ніж він уторопав, що зникла Прівіт-драйв. Вони з Дамблдором
опинилися на порожньому сільському майдані, посеред якого стояв старенький
пам’ятник загиблим воїнам та кілька лавочок. Поступово верталися відчуття, і
Гаррі збагнув, що він оце щойно вперше в житті явився.