— Усе гаразд? — турботливо поглянув на нього Дамблдор. — До цього треба
звикнути.
— Нормально, — Гаррі потирав вуха, які, здавалося, покинули Прівіт-драйв з
неохотою. — Хоч мені краще було б на мітлі.
Дамблдор усміхнувся, поправив комір дорожньої мантії і показав:
— Сюди.
Швидким кроком він подався повз порожній трактир та будиночки. Годинник на
церковці неподалік показував, що наближається північ.
— А скажи мені, Гаррі, — спитав Дамблдор. — Твій шрам… чи він тобі болів хоч
трохи?
Гаррі механічно підніс руку до лоба й потер свій шрам-блискавку.
— Ні, — відповів він, — і це мене дивує. Я думав, що він постійно пектиме, якщо