Урфін повернувся на садибу, викотив із сарая тачку, посадив туди чоловічків з подарунками і пішов легким пружним кроком, котячи перед собою тачку. Гноми були на вершині блаженства.
Дорога до Арахни зайняла всього три дні. Чекаючи на Урфіна Джюса і Руфа Білана, Арахна вирішила перевірити свої чаклунські здібності. Адже, перед тим як розпочати боротьбу з народами Чарівної країни, належало переконатися, чи всі її чари зберегли свою злу силу.
Читачі, звичайно, пам'ятають, що Арахна володіла чарівним умінням перекидатися будь-якою твариною, птахом, деревом… Для перемоги над ворогом це було найвірнішим засобом. І ось Арахна переконалася, що таким чаклунством вона більше не володіє. Для неї це було великим горем.
Як таке могло трапитися? Справа в тому, що заклинання було дуже складним, і довгим, і таким секретним, що Арахна побоялася записати його, аби воно не потрапило ворогам. А за час довгого сну вона це заклинання забула! Що ж ви хочете: проспати п'ять тисяч літ — це не те, що задрімати після обіду. Тут можна забути навіть власне ім'я.
Отже, тепер Арахна в битві з противником уже не могла обертатися на білку чи лева, на могутнього дуба чи швидку ластівку. Віднині чаклунка могла розраховувати тільки на свій гігантський зріст і силу.
Виявилось, що Арахна втратила і деякі інші чаклунські чари, але в неї залишалося ще достатньо можливостей шкодити людям. Вона не розучилася, наприклад, викликати землетруси, урагани та інші стихійні лиха.