— Ці іграшки ваші! Несіть їх у свою країну, і нехай ними тішаться діти.
Радості гномів не було меж, вони не знали, як дякувати Урфінові.
Наступного дня компанія рушила в дорогу. Після першої ж сотні кроків Джюс побачив, що не все гаразд в їхній колоні. Гноми взагалі не були гарними пішоходами, а навантажені іграшками мало не їхнього зросту, вони пихтіли, сопіли, ледь пленталися, але розставатися з подарунками ніяк не хотіли. На ту відстань, яку Урфін долав за дві хвилини, їм треба було зо двадцять. Глянувши на захеканих, спітнілих гномів, Урфін розсміявся:
— Ні, любі гноми, у нас так справа не піде! Скільки часу ви згаяли на дорогу до мене?
— Місяць, — відповів Кастальо.
— А тепер будемо йти рік.