Нестерпний сором пік душу Урфінові. Він згадував минуле. Всього кілька місяців тому, за незвичайних обставин, у мантії вогняного кольору, з палаючим смолоскипом у руці, з'явився він на спині гігантського орла перед Стрибунами, і ці простаки відразу визнали його богом, віддали йому свою долю.
І що ж він звершив для них доброго? Він зробив багатих ще багатшими, бідних — біднішими, він вселив в їхні серця пожадливість до чужого добра, повів воювати з сусідами, І ось якою бідою все це для нього обернулося…
Що було йому робити? Жодну людину в Чарівній країні не міг Урфін назвати своїм другом, ніде не мав він пристанища. Навіть свою скромну хатинку поблизу сільця Когіди він спалив, коли на спині Карфакса подався до Марранів. Тепер він ішов назустріч невідомості з порожніми руками, з порожніми кишенями. Все його майно залишилося в Стрибунів в армійському обозі: постіль, тепла одежа, зброя, інструменти.
Повернутися й перепросити? Великодушні Маррани, звичайно, віддадуть його речі, але вислуховувати їхні насмішки чи, ще гірше, співчуття? Ні, цього він не витерпить! І Урфін, сердито стис зуби, спохмурнів та швидко пішов геть від Фіолетового палацу.
«Ніхто ще не вмирав з голоду в Чарівній країні, — думав Джюс. — На деревах достатньо плодів, а гілляк для куреня, щоб ночувати в лісі, я і руками наламаю…»
Дещо заспокоївшись, Урфін згадав, що в дворі колишньої його садиби, в країні Жуванів, є погріб, а в погребі вберігаються запасні столярні інструменти: сокира, пили, рубанки, долота і свердла. Якщо дім і згорів, то погріб, звичайно, цілий, а отже, цілі й інструменти. Чесні Жувани нічого не зачеплять, він був упевнений у цьому.