Сміливий Лев, який був присутній при цій сцені, дуже втішився таким порівнянням і подякував за нього Тіллі-Віллі.
Залізний Велетень ніжно промовив:
— Татусю, любий, як я хочу пригорнути тебе до своїх люблячих грудей, але боюся, що це не закінчиться добром. Здасться, ви, люди, надто вже крихкі створіння!
— Звичайно, такі ми вже від природи, — пояснив одноногий моряк. — Так що краще, синку, ти виявляй свою любов і вдячність на словах, це буде безпечніше для мене. А тепер тп мусиш пройти через он ті ворога, — сказав Чарлі Блек. — Крокуй уперед!
Підійшовши до воріт, велетень зупинився здивовано.
— Тату Чарлі, тут надто низько для мене. Мені не пройти під цією аркою…