— Це моє! — кричали знавіснілі Маррани, гамселячи один одного здоровенними кулаками і вириваючи один в одного який-небудь предмет хатнього вжитку стілець, рушник чи подушку.
Час від часу в розчинене вікно або двері вилітав один з грабіжників, а решта чубилися далі на подив з’юрмлених віддалік Мигунів. Нарешті, в кімнаті лишався один, найзапекліший. Він переможно оглядав завойоване приміщення і проголошував:
— Це буде мій дім! Сьогодні ж подамся по сім'ю, приведу її сюди, і ми будемо тут жити.
Коли Бойсова сотня вернулася до основного війська, вона недолічилась командира і двадцяти двох бійців.
— А де решта? — спитав здивований Урфін. — Забиті в бою?
— Ні, вблодарю, — відповів один із солдатів. — Вони лишилися в селі.