На цьому місці простояли три дні. І добре ще, що обійшлося без жертв: шлунки у Марранів були міцні.
Коли солдати почали одужувати, Урфін Джюс привчав їх до найсуворішої дисципліни, вбиваючи в їхні голови думку про те, що треба слухатись його наказів.
Проте важко було в короткий час перевиховати цих людей, простодушних, кмітливих та водночас і забудькуватих.
На десятий день походу осторонь дороги показалося село Мигунів. Урфінові насилу вдалося переконати своїх воїнів, що безглуздо нападати на маленьке село цілою армією. Захопити село послали сотню Бойса.
Певна річ, ніякої битви не вийшло. Тільки-но Мигуни побачили, що на їхнє село мчить з дрюками стовписько розлючених великоголових людей, які репетують на все горло, вони миттю здалися, і їх вигнали з осель.
Почався грабунок. У селі було двадцять три хати, і в усіх двадцяти трьох закипіли бійки.