Злагіднілим голосом Урфік покликав:
— Тупотуне, до мене!
Мишко радісним підтюпцем підбіг до господаря.
— Я тут, володарю! Що накажеш?
«Володар…»
Це слово полегшило душевну рану Урфіна. Так, проте все ще володар бодай лише для одного скромного слуги і для нікчемного блазня. А що, коли?.. Невиразні надії сяйнули в Урфіновім мозку. Чи не рано святкують перемогу його вороги? Він, Урфін Джюс, іще молодий, він вільний, і ніхто не забрав у нього непогамовної волі, вміння користуватися сприятливими обставинами хитрого, меткого розуму, майстерних рук.