Невтомні й безстрашні, меткі, наче кицьки, вони дерлися по крутих схилах, застерігаючи вершників, щоб ті міцніше трималися в сідлах. Спускаючись з гори, воші підгинали задні ноги й майже повзли на животі, а піднімаючись, чіплялися за скелі передніми копитами.
Через вузькі ущелини мули перестрибували, вирівнюючи зігнуті задні ноги як пружини, і тут вершники, тримаючись за шиї благородних тварин, намагалися не вилетіти із сідла.
Та ось їм трапилась така широка ущелина, яку б не подолав найкращий скакун у світі. З дна провалля піднімався туман, і десь унизу глухо ревів невидимий потік.
Що робити? Об'їхати перешкоду? Але праворуч і ліворуч громадились скелі, на які не в силі були піднятися навіть Цезар і Ганнібал.
Зблідлі Тім та Енні сумно дивилися одне на одного. Вони опинились у пастці, і єдиним виходом було повернутися назад і шукати нову стежку у лабіринті гірських хребтів…
Але в цей час зверху почувся шум величезних крил і чиясь така ж величезна тінь упала на стежку. Діти підняли голови й побачили здоровенного орла, що спускався до них з висоти. Енні з жахом вереснула й закрила голову руками, а Тім із загрозливим виглядом підняв ломаку, хоч і розумів, що безглуздо воювати такою зброєю із страхітливим птахом.