Вони помовчали, дивлячись на язички полум'я свічок, що нервово здригались .
— Нівеллене,— раптом сказав відьмак.— Зараз ти один?
— Відьмаче,— не відразу відповів виродок,— я думаю, мені явно слід покрити тебе не найпристойнішими словами, взяти за комір і спустити зі сходів. І знаєш за що? За те, що ти маєш мене за недоумка. Я давно бачу, як ти прислухаєшся, як зиркаеш на двері. Ти прекрасно знаєш, що я живу не один. Вірно?
— Вірно. Вибач.
— Що мені твої вибачення. Ти її бачив?
— Так. У лісі, неподалік від воріт. У цьому причина того, що купці з дочками з деяких пір їдуть від тебе ні з чим?