— Продовжуй, Нівеллене. Це цікаво.
— Справді?— сказало чудовисько, чухаючи за вухами.— Ну, ну. Наступна, Примула, була дочкою збіднілого лицаря. У лицаря, коли він понадився сюди, був тільки худий кінь, проржавіла кіраса, і був він неймовірно довгов'язим. Брудний, як купа гною, і розвіював довкола схожий сморід. Примулу, даю руку на відсіч, видно, зачали, коли татусь був на війні, тому як була вона цілком ладненька. І в ній я теж не пробуджував страху. І не дивно, тому що в порівнянні з її батьком я міг видатися цілком навіть нічого. У неї, як виявилося, був неабиякий темперамент, та і я, сповнившись віри в себе, теж не давав маху. Уже через два тижні в нас із Примулою встановилися доволі близькі стосунки, під час яких вона любила смикати мене за вуха й викрикувати: «Загризи мене, звірюко!», «Розірви мене, бестіє!» і подібні ідіотизми. У перервах я бігав до дзеркала, але, уяви собі, Геральте, поглядав у нього зі зростаючим занепокоєнням, тому як я все менше жадав повернення до колишньої, менш працездатної, чи що, форми. Розумієш, раніше я був якийсь розхлябаний, а став мужиком хоч куди. То, бувало, постійно хворів, кашляв і з носа в мене текло, тепер же ніяка холера мене не брала. А зуби? Ти не повіриш, які в мене були паскудні зуби! А тепер? Можу перегризти ніжку від стільця. Скажи, хочеш, щоб я перегриз ніжку від стільця? Га?
— Не хочу.
— А може, так воно й краще,— роззявив пащу виродок. – Дівчат веселило, як я вправлявся з меблями, і в будинку майже не лишалося цілих стільців.— Нівеллен позіхнув, при цьому язик згорнувся в нього трубкою.— Набридла мені балаканина, Геральте. Коротше кажучи: потім були ще дві — Ілка й Венимира. Все йшло як звичайно. Нудьга! Спочатку суміш страху й сторожкості, потому проблиск симпатії, підживлюваний дрібними, але коштовними сувенірчиками, потім: «Гризи мене, з'їж мене всю», потім повернення їхніх татусів, ніжне прощання й усе більш відчутний збиток у скринях. Я вирішив робити тривалі перерви на самотність. Звичайно, у те, що дівочий поцілунок змінить мою зовнішність, я вже давно перестав вірити. І змирився. Більш того, дійшов висновку, що все й так іде добре й нічого міняти не треба.
— Так уже й нічого?
— Ну подумай сам. Я тобі казав, моє здоров'я пов'язане саме з цим тілом — це раз. Два: моя несхожість діє на дівчат як дурман. Не смійся! Я зовсім певен, що в людській подобі мені довелося б добряче набігатися, перш ніж я знайшов би таку, наприклад, Венимиру, досить, скажу тобі, гарну дівку. Думаю, такий хлопець, яким я зображений на портреті, її б не зацікавив. І, по-третє, безпека. У татуня були вороги, деяким удалося вижити. У тих, кого відправила на той світ дружина під моїм смутним командуванням, залишилися родичі. У підвалах — золото. Якщо б не жах, який я вселяю, хто-небудь та явився б за ним. Наприклад, кмети з вилами.