— А тобі яке діло з ким?— зло проговорило чудовисько, роззявляючи пащу, а потім голосно розреготалося.— Ага, розумію. Мабуть, думаєш, тримаю сорок красенів подібних до мене. Ні, не тримаю. Ну то що, чорт забирай, скористаєшся запрошенням від чистого серця? Як ні, то ворота он там, якраз за твоїм задом.
Геральт стримано поклонився й сухо відповів:
— Приймаю запрошення. Закон гостинності не порушу.
— Мій дім — твій дім,— відповіло чудовисько настільки ж сухо.— Прошу сюди. А кобилу постав там, біля колодязя.
Будинок усередині теж вимагав солідного ремонту, однак у ньому було в міру чисто й охайно. Меблі вийшли, імовірно, з рук гарних майстрів, навіть якщо це й відбулося давним-давно. У повітрі витав відчутний запах пилу. Було темно.
— Світло!— буркнуло чудовисько, і скіпа, уткнута в залізний тримач, негайно спалахнула й видала полум'я й кіптяву.