Чудовисько сплюнуло, засопіло й стулило пащу. Нижні ікла зосталися зовні, надаючи йому вигляду кабана-одинака.
— То що?— сказав відьмак, опускаючи меч.— Так і будемо стояти?
— А є інші пропозиції? Лягти?— хихикнуло чудовисько.— Кажу ж, сховай залізяку.
Відьмак спритно засунув зброю в піхви на спині, не опускаючи руки, погладив оголовку, що стирчала вище плеча.
— Бажано,— сказав він,— щоб ти не робив занадто різких рухів. Цей меч можна вихопити в будь-яку мить і швидше, ніж думаєш.
— Бачив,— кашлянуло чудовисько.— Якби не це, ти вже давно був би за воротами зі слідом від мого підбора на задниці. Чого тобі тут треба? Звідки ти взявся?