Дівчина, злегка повертаючи голову, стежила за його рухами. У неї було бліде обличчя й великі чорні очі. Посмішка — якщо це була посмішка — злетіла з її губ, немов її стерли ластиком. Геральт зробив ще крок. Зашелестіло листя. Дівчина козулею збігла по схилу, промайнула між кущів ялівцю і, перетворившись у білу риску, зникла в глибині лісу. Довге плаття, здавалося, зовсім не обмежувало свободу її рухів.
Кінь відьмака, піднявши морду, злякано заіржав. Геральт, що все ще дивився у бік лісу, машинально заспокоїв його Знаком. Ведучи Плотву за вуздечку, пішов уздовж паркану, по пояс потопаючи в лопухах.
Висячі на проржавілих петлях масивні, окуті залізом ворота прикрашала велика латунна стукалка. Після недовгого вагання, Геральт простягнув руку й торкнувся металу, що позеленів. І відразу відскочив, тому що ворота відразу зі скрипом розчинилися, розганяючи навсібіч пучки трави, камінці й гілки. За воротами не було нікого — лише порожній двір, занедбаний, порослий кропивою. Відьмак увійшов, ведучи коня за собою. Одурманений Знаком кінь не пручався, але ноги ставив жорстко й непевно.
Двір із трьох сторін був оточений парканом і залишками дерев'яних будівельних риштувань, четверту утворювала фасадна стіна будинку, усіяна віспинами штукатурки, що відвалилася, брудними патьоками, повита плющем. Облізлі ставні були закриті. Двері теж.
Геральт накинув поводи Плотвички на стовпчик біля воріт і повільно рушив до будинку по щебінчастій алейці, що проходила уздовж низької стінки невеликого фонтана, забитого листям та сміттям. Посеред фонтану на вигадливому цоколі здіймав, вигинаючи до неба відбитий хвіст, дельфін, витесаний з білого каменю.
Поруч із фонтаном, на чомусь схожому на прадавню клумбу, ріс трояндовий кущ. Нічим, крім кольору, він не відрізнявся від інших кущів троянд, які доводилося бачити Геральту. Квіти були виключенням — індиго з легкою домішкою пурпуру на кінчиках деяких пелюсток. Відьмак торкнувся однієї, нахилився, понюхав. У квіток був типовий для троянд, але трохи різкіший запах.