— Знаю.
— Ну, а коли знаєш, чому не довіряєш трансу? Чого боїшся? Що я змушу тебе битися чолом об підлогу перед статуєю й розспівувати псалми? Так ні ж, Геральте! Ми просто трохи посидимо разом, ти, я й Іоля. І подивимося, чи дозволяють здібності цієї дівчинки розібратися в клубку сил, що обплутують тебе. Може, довідаємося що-небудь, про що варто було б знати. А може, не довідаємося нічого. Можливо сили Призначення, що оточують тебе, не побажають явитися нам, залишаться прихованими й незрозумілими. Не знаю. Але чому б не спробувати?
— Тому що це безглуздо. Не оточують мене ніякі клубки Призначень. А якщо навіть і оточують, то навіщо ляд у них порпатися?
— Геральте, ти хворий.
— Ти хотіла сказати — поранений.
— Я знаю, що хотіла сказати. З тобою щось негаразд, я відчуваю. Адже я знаю тебе з дитинства, ти тоді діставав мені тільки до пояса. А тепер відчуваю, тебе захопив якийсь диявольський вихор, ти заплутався, потрапив у петлю, яка поступово затягується навколо тебе. Я хочу знати, у чім річ. Самій мені не зуміти, я змушена покластися на здібності Іолі.