— Що?
— Мовчить, тому що дала таку обітницю. Це одна з форм самопожертви, завдяки якій… А, що там пояснювати, однаково не зрозумієш, навіть не спробуєш зрозуміти. Я знаю твоє ставлення до релігії. Стривай, не одягайся. Хочу зирнути, як гоїться шия.
Вона присіла на край ложа, спритно змотала із шиї відьмака щільну лляну пов'язку. Він поморщився від болю.
Відразу ж по його прибуттю в Елландер Неннеке зняла жахливі товсті шви із шевської дратви, якими його зашили у Визимі, розкрила рану, привела її до ладу і перебинтувала заново. Результат був наявним — у храм він приїхав майже здоровим, ну, може, не цілком рухомим. Тепер же він знову почував себе хворим і розбитим. Але не протестував. Він знав жрицю довгі роки, знав, наскільки великі її пізнання в цілительстві і яка багата й різноманітна її аптека. Лікування в храмі Мелітеле могло піти йому тільки на користь.
Неннеке обмацала рану, промила її й почала сваритися. Усе це він уже знав напам'ять. Жриця не пропускала нагоди побурчати щоразу, як тільки їй на очі попадалася пам'ятка про пазурі визимської принцеси.
— Жах якийсь! Дозволити звичайнісінькій упириці так спотворити себе! М'язи, жили, ще трохи — і вона роздерла б сонну артерію! Велика Мелітеле, Геральте, що з тобою? Як ти міг підпустити її так близько? Що ти збирався з нею зробити? Відтрахати?