— Я не найманий вбивця, Сорокопудко.
— Справді,— посміхнулася вона й відкинулася на спинку стільця, поклавши ноги на стіл і навіть не намагаючись прикрити спідницею стегна.— Ти — відьмак, рятівник людей, яких захищаєш від Зла. А в даному випадку Зло — це залізо і вогонь, які розгуляються тут, коли ми станемо один проти одного. Тобі не здається, що я пропоную Менше Зло — найкраще рішення? Навіть для цього сучого сина Стрегобора. Можеш вбити його милосердно, одним рухом, випадково. Він помре, не знаючи, що вмирає. А я йому цього не гарантую. Зовсім навпаки.
Геральт мовчав. Ренфрі потягнулася, піднявши руки над головою.
— Розумію твої сумніви,— сказала вона.— Але відповідь я повинна отримати негайно.
— Знаєш, чому Стрегобор і княгиня хотіли тебе вбити тоді, в Крейдені, і після?
Ренфрі різко випросталася, зняла ноги зі столу.