— Не бачу підстав змушувати Геральта з Ривії страждати від розгнузданості тутешніх чарівників і друїдів,— перервала жриця.— З яких це пір Гереварда стала цікавити думка тих і інших?
— Досить базікати,— підняв голову Фальвик.— Або я виражаюся недостатньо зрозуміло, поважна Неннеке? Тоді скажу так ясно, що ясніше нікуди: ні князь Геревард, ні Капітул ордена не мають наміру ні дня терпіти в Елландері відьмака Геральта з Ривії, відомого як М'ясник із Блавікену.
— Тут не Елландер,— підхопилася із крісла жриця.— Тут храм Мелітеле! А я, Неннеке, головна жриця Мелітеле, не бажаю більше ні хвилини терпіти вас на території храму, добродії!
— Пане Фальвіку,— тихо вимовив відьмака,— послухайтеся голосу розуму. Я не бажаю ускладнень, та й вам, я гадаю, вони ні до чого. Я покину тутешні місця якнайбільше через три дні. Ні, Неннеке, прошу тебе, помовчи. Мені однаково вже пора в дорогу. Три дні, графе. Більшого я не прошу.
— І правильно робиш, що не просиш,— сказала жриця, перш ніж Фальвік встиг відповісти.— Ви чули, хлопці? Відьмак залишиться тут на три дні, тому що таке його бажання. А я, жриця Великої Мелітеле, буду приймати його в себе ці три дні, тому що таке моє бажання. Передайте це вашому Гереварду. Ні, не Гереварду. Його дружині, шляхетній Ермеллі, і додайте, що якщо вона хоче, щоб не переривалися поставки афродизій з моєї аптеки, то нехай заспокоїть свого дюка. Нехай стримує його капризи й фанаберії, які усе більше починають змахувати на кретинізм.
— Досить!— тонко крикнув Тайлес, і голос перейшов у нього у фальцет.— Не бажаю слухати, як якась шарлатанка ображає мого сеньйора і його дружину! Не прощу такої неповаги! Відтепер тут буде правити орден Білої Троянди. Кінець вашим розсадникам пітьми й забобонів. А я, лицар Білої Троянди…