Кобила фиркнула, повернувшись до нього мордою. Відьмак потер чоло, поморщився, задумався. Потім одним махом опинився в сідлі, розвернув коня, швидко поїхав назад по власних слідах.
— «Любить мене звірина»,— буркнув він.— Вибач, конику. Виходить, у тебе більше розуму, ніж у мене.
5
Кобила пряла вухами, фиркала, рила копитами землю, не хотіла йти. Геральт не став заспокоювати її Знаком, зіскочив із сідла, перекинув поводи через голову коня. На спині у нього був уже не старий меч у піхвах зі шкіри ящера, а блискуча гарна зброя із хрестовою гардою й витонченим, добре відбалансованим руків'ям, що закінчувалося кульовим ефесом з білого металу.
Цього разу ворота перед ним не розкрилися, тому що були й без того розкриті, як він залишив їх, їдучи.