Дід Овсій тим часом припасував до заступа новий держак і заходився довбати глину в тому місці, де вона була темніша.
За кілька хвилин залізо скреготнуло об камінь. Потім ще раз. І ще.
Вітько відчув, як у нього захололо в грудях. Ходу назад не було.
Олешко Попович заліз рукою під шолом і почухав потилицю.
— Дивина, — сказав він. — Я ж у ту дірку сам лазив!
— Тепер вже не полізеш, — зауважив дід Овсій.
— Це чому ж? Ви самі казали, що Змій тричі визирає.
— Казав, — згодився дід. — Та як знати — може, це й був третій раз? А ти що скажеш, Мирку? — звернувся він до Вітька.