Вітько відчув, як у нього спаленіли вуха.
— Я той... прогулятися трохи хотів. А на мене дикий кабан взяв та й накинувся. То я заліз на дерево і чекав, коли він піде.
— Чуєте, мамцю? — гукнула Росанка до матері, котра сиділа на лавиці і трималася за серце. — Його кабан злякав, а вам уже й зле стало.
Тітка Миланка лише рукою махнула. У неї не було сили навіть порадіти Вітьковому поверненню.
— А ми з Оленкою тебе, Мирку, стільки шукали, — продовжувала Росанка. — Всі ноги позбивали.
— З якою Оленкою?
— А з тою, що ганяє до череди корову Маньку. Вона Лидькова сестричка. Знаєш такого?
Вітько пригадав хлопця, що зустрів їх з Олешком, коли вони поверталися від Змієвої нори.