Як у воду дивися дід Овсій, коли попереджав про половецький напад.
Не встигли коноводи за наказом Муровця пригнати з пасовиська коні, як стежник на сторожовій вежі вигукнув, що з лісу вихопився вершник і жене до Городища, мов навіжений.
За хвилину вершник уже прогуркотів по мосту через Байлемів ставок і влетів у браму.
— Половці напали на Воїнь! — засапаним голосом вигукнув він. — Половці під Воїнем!
— Та не кричи, — поморщився Муровець.— Краще скажи, чи послали гінця до Переяслава?
— Послали, — римівець ніяк не міг віддихатися. — Але ж треба протриматися, поки князь Володимир приведе військо з Переяслава...
Атож, Переяслав таки далеченько — за сотню поприщ. Доки гінець доскаче туди, доки княжа дружина збереться, доки дістанеться Воїня — від міста можуть лишитися самі руїни.
Якусь хвилю Ілля дивився на гінця невидющим поглядом. Тоді звівся на ноги і звернувся до дружинників, що оточили їх тісним колом.