— Чом зупинився? — запитав він. — Щось вивідуєш?
— Як що? — подав голос один із вершників. — Росанку вивідує, хіба не бачиш?
Вершники чомусь зареготали. А Олешко почервонів і, схоже, розлютився.
— Ану, не затримуй! — гарикнув він і підштовхнув хлопця.
— Я тут жив, — сказав Вітько.
Навколо запала мовчанка. Навіть Олешко, що збирався ще щось додати, застиг з роззявленим ротом.
— Га? — нарешті озвався хтось. — То він, виходить, наш?
— А й справді, у Миланки колись був хлопець, — сказав дід Овсій. — Мирко його звали...