Проте перший засміявся не він, а сам Попович.
— Ну, дядьку! Я ж не знав, що ви так бігаєте! Думав, коли що — дам драла і спробуйте мене догнати. А воно, бач, як вийшло.
Тієї миті дорогою пролетів вершник. З його коня летіли клапті піни.
— Половці!!! — хрипко репетував вершник. — Половці підходять!
Груші на вербі
Ілля Муровець присів на оцупок дубової колоди. Олешко примостився було поруч з ним, проте одразу ж скривився і звівся знову на ноги. Мабуть, сидіти йому було незручно.
Дружинники щільним колом оточили гінця. Звістка про раптову появу степових нападників їх аніскільки не стривожила. Навпаки, обличчя дружинників були збуджені.
— Нарешті, — сказав хтось із них. — А то коні вже застоялися.