— Агов, дядьку Ільку! — пролунав задерикуватий голос Олешка, який щойно уклав на траву ще одного дружинника. — Поборотися не хочете?
— Та хай тобі грець! — відмахнувся Муровець. — Теж мені боряка знайшовся.
— А от і боряка, — не вгавав Олешко. — Хочете, і вас покладу на землю?
— Ти? — щиро здивувався велет. — Мене?
— Еге ж, — підтвердив Попович. — Вас. Є такий, як його... прийом. Мені Мирко його показав.
— Ну, коли вже Мирко став твоїм навчителем, — звеселився Муровець, — тоді, звісно...
Він зліз із коня, розправив плечі і кілька разів змахнув, наче вітряк, важкими ручищами.