Товариство сиділо, роззявивши роти.
— І все — пропали і втікач, і печеніги,— вів дід далі. — Лише один з того десятка вибрався. Та й то незабаром умер. В степу ходили чутки, що він помер від отруйних Змієвих укусів. Та все ж встиг перед смертю повідати, що вони вибралися за втікачем на той світ. Спочатку потрапили у якийсь яр, а з нього вихопилися на битий шлях. Аж тут сталося щось жахливе. Ніби одночасно гримнуло десять громів над головою, і десять блискавиць вдарило вогнем просто ув очі... То десять Зміїв накинулося на них. І ні стріли їх не брали, ні списи, ні мечі...
Вражені такою оповіддю, хлопці довго мовчали. Мабуть, уявляли собі, що воно таке — десять громів і десять блискавиць одразу.
«То, здається, печеніги наскочили на німецькі танки», — здогадався Вітько.
— А що буде, коли той Змій все ж таки вилізе? — несміливо поцікавився один з хлопців.
— Погано буде, — зітхнув дід Овсій. — Охо-хо! І так невідомо, як дати раду з половцями, а тут ще й змії...
— А ти як гадаєш? — звернувся до Вітька Лидько. — Вилізе Змій чи ні?
— Не вилізе, — твердо відказав Вітько. Здається, це було єдине, що він знав напевно.