— Ну то й що? — відказав Муха.
— Ми нікуди не квапимося! — підтримали його інші хлопці.
Олешко на те лише посміхнувся.
— От же капосні! — сказав він. — Їм що завгодно, аби не бігати.
— Не всі ж такі проворні, як ти, — заступився за хлопців дід Овсій і зручніше вмостився на траві. — Ну гаразд, слухайте.
Гарно оповідав дід Овсій. Майже так, як у справжній казці про Кожум'яку, що її Вітько востаннє прочитав місяць тому. Хіба що закінчення у дідовій казці було інше.
— Отож після того, як Кожум'яка під славним Києвом здолав Головного Змія, — вів дід Овсій, — його змієнята з переляку розбіглися, хто куди. Дехто в нору сховався, дехто в ліси та болота неприступні подався, дехто взагалі в інших землях опинився. Проте час від часу визирають ті змії та змієнята зі своїх нір: чи не перевелися ще богатирі у землі Руській, чи не знесилилася вона від воєн та чвар? Отоді і виповзуть вони знову на цей світ...
— І один із тих Зміїв оселився біля Сули, — здогадався хтось за Вітьковою спиною.