— Добре мати справу з розумними людьми, — сказав він.
Молодша дружина на чолі з Лидьком уже відхекувалася біля брами. Над хлопцями здіймалася пара.
— Ми тут трохи побігали, — пояснив Лидько, щойно Олешко з Вітьком зіскочили з коней.
— Молодці, — похвалив їх Попович. — А тепер — боротися!
Хлопці миттю розбилися на пари і міцно охопили один одного руками. Хлоп'ячі обличчя розчервонілися з натуги. Перший подолав свого суперника Лидько. Власне, він просто притис його до себе, тоді підняв, як лантуха з половою, і поклав на землю. Після цього Лидько відійшов убік: боротися йому було ні з ким.
Інші хлопці виявилися приблизно однаковими за силою і спритністю. Вони вперлися один в одного лобами, пирхали, штовхалися... Проте ніхто не збирався першим падати на траву.
— А ти чого дивишся? — гукнув Олешко до Вітька. — Ану, покажи Мусі, на що здатний!
Муха — це той, кого Лидько щойно подужав. Але то лише здавалося, ніби Муха слабак. Проти Лидька — звісно, а от коли він обхопив Вітька... Вітько одразу відчув, що Муха значно міцніший за нього. З ним, мабуть, сам Ігор Мороз не одразу впорався б.