Їхалося легко. Уночі випав гарний дощ, тож пісок був щільний і твердий. На ньому навіть поступу важкого Гнідка не було чутно.
За якесь поприще ліс порідшав і до римівців долинув невиразний гул. З кожною хвилиною він наростав.
Спинилися край узлісся, порослого бересклетом. Муровець зіскочив з коня і напригинці рушив до краю стрімчака.
Перед ним відкрився безмежний степ з блакитною стрічкою Дніпра посередині. По обидва його боки хвилями ходили пишні очерети, а густі байраки переходили в такі ж густі діброви.
Так, тут половцям нічого не вартувало підкрастися й зненацька випірнути під самими воїньськими стінами. Що вони й зробили.
На просторому лузі між старицею Сули і Воїнем тирлувалося безліч метушливого люду. Проте, схоже, воїньське городище цікавило їх чи не найменше.
Частина заплави була огороджена високими паколами, за якими застигло з десяток навантажених по вінця великих дніпровських вітрильників. Саме тут, у захищеній від половецьких набігів воїньській гавані, збиралися човни, що з товарами спускалися вниз по Тясмину та Сулі, аби потім піднятися вгору по Дніпру аж до Києва і, можливо, далі. Саме тут ставали на перепочинок київські купці перед далекою дорогою до Царграду.
Часом у гавані збиралися такі великі багатства, що половецькі ханки і просто степові розбишаки втрачали голову.