Так він поминув чимало будинків, і нарешті з одного з них —»більшого й багатшого — вийшли двоє чоловіків і зупинилися на ґанку.
Перший мовив:
— Ти що, шановний Руфе Білане, й досі сердишся на Страшила?
Другий, низенький гладкий чоловічок з червоним обличчям, сердито відповів:
— Як же я можу помиритися з цим солом'яним опудалом, що поза всякими правами заволоділо троном правителя нашого міста? Якби ж цей самозванець дав мені такий високий пост, який відповів би моєму розуму й заслугам. Так і цього ж не сталося! Я, Руф Білан, маю залишатися в нікчемному чині доглядача двірцевої умивальні? Ганьба!
Коли перший чоловік відкланявся й пішов, господар вже намірився зачинити двері, але в ту мить знизу пропищав якийсь голос: