І тоді йому спав на думку підступний план, про який не міг здогадатись навіть мудрий Страшило.
Вночі, відійшовши від воріт, Урфін перекинув через мур свого улюбленця, зубатого дерев'яного клоуна, звелівши йому таке:
— Що б там не було, знайди серед городян-зрадника, який відчинив би нам ворота. Пообіцяй йому в нагороду, що я поставлю його своїм головним розпорядником, подарую купу золота, що… Одне слово, обіцяй що завгодно, а потім подивимось.
Дерев'яний клоун, перелетівши через мур, вдало впав на квіткову клумбу. Вибравшись із неї, він, ніби пацюк, почав шастати темними вулицями. У першому будинку, куди він пробрався через прочинені двері, знайшов лише немічного дідугана й бабцю. Це йому не підходило, і він подався далі. З іншого будинку долинули уривки розмови через відчинене вікно.
— Сором… треба було… на допомогу… була б зброя…
Клоун зрозумів, що й це не його клієнти.