— Шматок мотузки! — насмішкувато повторив Фарамант. — Ех ти, бородо! Про бороду свою забув?..
— Ай справді, я зовсім забув про бороду! — зраділо погодився Дін Гіор.
Він опустив пишну бороду у вікно, і Вартовий Брами, вчепившись у її пасма і впираючись ногами у стіну, поліз. Дін Гіор від напруги аж заскреготів зубами, але витримав. І друзі кинулися палко обіймати свою рятівницю Еллі.
Кухар вивів їхню компанію через задню хвіртку, і всі троє опинились на вулиці. Вийти з міста звичним шляхом не можна було, бо браму пильно охороняли дуболоми і поліція. Довелось перелізати через мур. Зайшовши на одну з ферм, Фарамант пошепотівся з господарем, і той послав двох своїх молодих і прудконогих синів на північний захід, а сам пішов до сусіда.
Зустріч усіх друзів було призначено в ярузі, де починався підземний хід. Туди й повела Еллі визволених полонених.
Коли дівчинка і її супутники порівнялись з вежею, Фарамант тричі прокричав совою, а Еллі помахала кошиком. Це був сигнал, що операція вдалася й ув'язнені на вежі друзі можуть покинути її. У відповідь долинув крик зозулі: мовляв, сигнал почули й зрозуміли.